Проєкти Supermassive Games давно стали для мене прямим аналогом фільмів категорії В від світу відеоігор. Вони такі косенькі-кривенькі, але потішні, не обтяжені показовими спробами напнути груди і зробити щось неймовірне. Це якраз ті представники ігор АА формату, на брак яких регулярно скаржиться спільнота. Такою є і Switchback VR — навряд здивує новизною формату, але впорається зі завданням розважити вас вечір-другий.

Рейкові шутери давно здавалися мені тим, що востаннє було широко популярним ще за життя Wii. Згадуючи про цей жанр, до голови приходять хіба House of the Dead чи Dead Space: Extraction, які виходили навіть не в минулому десятилітті. Тож для мене стало неабияким відкриттям, що формат не виродився, а просто переїхав на більш нішевий клас пристроїв (VR-шоломи) і спокійно собі там живе.

Досвід створення рейкових стрілянок у VR для Supermassive Games не новий. Ще у 2015 році вони розробили для PS VR ексклюзивну Until Dawn: Rush of Blood — гру про те, як ви у вагонетці мандруєте жаским маршрутом і відстрілюєте клоунів, мов у тирі. Аж ось у 2023, під вихід PS VR 2, вони випускають The Dark Pictures: Switchback VR, яку сміливо можна назвати Until Dawn: Rush of Blood 2. Щоправда, сетинг повністю переробили.

Ігроладний розвиток незначний — це все ще стрілянка на автоматичних колесиках. Утім, такий жанр, сильно не розгуляєшся. У другій половині гри помітно, як розробники намагаються збагатити концепт і трішки розбавити рутинний відстріл противників. Це і ультрафіолетовий ліхтарик, яким треба підсвічувати вразливі місця, і збільшення кількості сутичок з босами. Та направду все це не сильно впливає на загальне враження. Розмаїття тутешніх можливостей з головою достатньо, щоби не знудитися за проходженням цієї двогодинної гри. Звісно, кщо ви її взагалі завершите.

Мене посміхнуло, що кількість людей у глобальному рейтингу результатів проходження другої глави скоротилася втричі у порівнянні з першою. Як видно, небагато оглядачів побажали продовжувати знайомство з проєктом після завершення першого відрізку. Та я грав до офіційного релізу, тож показовішу статистику за відсотком отримання досягнень ми отримаємо через якийсь час після виходу.

Найкраща частина Switchback VR виявилася мені недоступною. Оскільки я раніше не був знайомий зі серією, повз мене повністю пройшло те, що Switchback — це віртуальна мандрівка антологією The Dark Pictures. Якби не уважність наших Володимирів, то я й не помітив би, що рівні поділені на групки і попарно дають нам проїхатися тематичними маршрутами в оформленні різних частин антології. І це видається мені крутою ідеєю, яка може спонукати прихильників серії до знайомства з проєктом (також суттєво спростила розробникам урізноманітнення декорацій на рівнях).

Єдина особливість Switchback VR, яка направду засмучує — гра взагалі не страшна. Вона, мов друг, який не вміє розповідати жарти, настільки довго готує вас до кожного моменту, коли потрібно зреагувати, що ви втрачаєте будь-який інтерес. Тож навіть найяскравіші скрімери не справляють належного враження.

Під час гри мені не вдавалося спекатися думки, що Switchback VR — це ідеальний проєкт для VR-атракціонів у ТРЦ. Гру розділено на десятихвилинні рівні, у кінці кожного з яких вам дають High Score, який можна порівняти з результатами інших гравців. Щоб отримувати задоволення і рухатися вперед, не потрібно особливих навичок: сів та й стріляєш. А пришвидшення вагонетки й різкі спуски подекуди обманюють ваш мозок, змушуючи все всередині стискатися в передчутті перепаду висот. Бракує хіба можливості вибору рівня прямо з меню.

Switchback VR — це гра, яка приємно грається, має хороший задум, достатньо коротка, щоби не набриднути і навіть чудово працює на релізі. Та все ж її вкрай складно рекомендувати до ознайомлення, бо вона не залишає по собі жодних емоцій. Їй не вдається злякати, здивувати, захопити чи бодай змотивувати зайти у неї ще раз після першої ігрової сесії. Вона, мов яєшня на сніданок — перевірений часом робочий варіант, та за можливості я б обрав щось інше.